Ірина та Олексій Гончарови розвивала пекарню на Луганщині. Після початку великого вторгнення вони продовжували пекти хліб для своєї та сусідніх громад, доки через обстріли й відсутність електрики не були змушені виїхати. Більшість обладнання залишилася, а те, що вдалося завантажити в автівку, частково пошкодило під час обстрілу. Після переїзду на захід України подружжя не стало відтворювати стару пекарню, а почало шукати нову бізнес-ідею під потреби іншого ринку.
Так з’явилася концепція «Завертай» — закладу швидкого, але збалансованого харчування. Після деокупації Бучі та Ірпеня Ірина й Олексій вирішили відкриватися саме там, розраховуючи на людей, які поверталися, відбудовували міста й потребували їжі, яку можна швидко взяти із собою. Запуск «Завертай» у Бучі коштував близько 70 тисяч доларів, із яких приблизно 30% були власними коштами, а решту залучили через гранти й підтримку міжнародних організацій. До нової команди також приєдналися працівники їхньої колишньої пекарні з Луганщини.
Що радить Ірина Гончарова зі свого досвіду
1. Не варто механічно переносити старий бізнес у нове місто. Після переїзду Ірина з чоловіком не відтворювали пекарню один в один, а спочатку дивилися, чого бракує людям на новому місці. Саме так з’явився «Завертай» - уже як інший формат і продукт.
2. Грант не перекриває всі ризики запуску. Між подачею заявки й отриманням грошей може пройти кілька місяців, за які змінюються курс валют і ціни на обладнання. У випадку «Завертай» через це частину витрат довелося покривати додатково.
3. У бюджеті потрібна подушка на те, чого ти не передбачив. Після відкриття «Завертай» майже одразу почалися блекаути, до яких команда не була готова. Через перепади напруги навіть згоріла кавомашина. Тепер автономне живлення Ірина закладає у бюджет нового закладу як обов’язкову статтю.
4. Не все обладнання варто рятувати за будь-яку ціну. Після досвіду двох переїздів Ірина вже не ставить за мету вивезти всі холодильники чи техніку. У новому місті може бути зовсім інший формат бізнесу, де частина старого обладнання просто не знадобиться.
5. Команда може бути ціннішою за матеріальні активи. До «Завертай» у Бучі приєдналися працівники їхньої колишньої пекарні з Луганщини. Для Ірини фактично релокувався не стільки сам старий бізнес, скільки досвід, довіра між людьми і команда, яка вже вміла працювати разом.
SEM Ecopaсk виробляє екологічну тару та пакування з переробленого паперу й макулатури — зокрема для яєць, ягід, фруктів та овочів. Частина продукції йде на європейський ринок, а для невеликих фермерів компанія може робити малі партії пакування з індивідуальним маркуванням.
До повномасштабного вторгнення основне виробництво працювало на Дніпропетровщині, а на Львівщині вже був невеликий тестовий майданчик, який після початку великої війни став основним місцем виробництва.
Рішення про повну релокацію ухвалили вже на першому-другому тижні вторгнення. Разом із обладнанням переїхала частина ключових працівників, які допомогли передати виробничі знання новій команді. Зараз у компанії понад 400 працівників.
Після переїзду SEM Ecopaсk збільшив обсяги, модернізував і автоматизував частину виробництва, втратив частину старих ринків, але отримав кращу логістику до Європи та вийшов на складніші експортні ринки. Основне виробництво повертати назад компанія вже не планує.
Сергій Рудковський, генеральний директор SEM Ecopaсk
Що радить Сергій Рудковський зі свого досвіду
1. Людей релокувати складніше, ніж обладнання. Для складного виробництва важливо зберегти фахівців, які мають досвід і можуть навчити нову команду. «Ми еволюційно звикли до свого місця, воно здається нам найбезпечнішим. Ми не хочемо нічого змінювати, навіть коли з неба вже летить. Є люди, які з дуже глибокою компетенцією в цьому виробництві, і вони дуже важливі, щоб вони навчали, передавали знання».
2. Релокація забирає одні можливості, але може відкрити інші.«Релокація що відняла? Вона відняла ринки, які були в нас, але вона нам дала іншу логістику. Ми ближче до європейського ринку зараз».
3. Нове приміщення треба оцінювати з точки зору технології, а не лише доступності. На Львівщині компанія вже мала майданчик, але потрібно було адаптуватись. «Ми використали майже кожен квадратний метр, кубічний метр цієї будівлі».
4. Переїзд треба сприймати не лише як порятунок, а і як можливість перебудувати бізнес. «Ми змінили повністю філософію і виробничу, і маркетингову. Ми зросли… вийшли на більш складні ринки європейські».
До повномасштабної війни родина Марії Бубнової розвивала в Маріуполі харчове виробництво: виготовляла овочеві салати, мариновану й квашену капусту, варені та очищені овочі для супермаркетів, а у 2021 році запустила лінійку заморожених крем-супів.
На момент окупації на складі було близько 100 тонн продукції, саме підприємство оцінювалося у мільйони гривень. Після початку боїв виробництво та склади були знищені, а через жаливі бомбардування єдине, що вивезла родина з Маріуполя,- себе. Бізнес почали будувати заново вже у Славутичі, куди Марія приїхала у серпні 2023 року після півтора року життя з дітьми в Нідерландах.
Новий бізнес відрізняється від маріупольського: тепер підприємство виробляє готові перші й другі страви, м’ясні продукти та салати в реторт-пакетах, які не потребують холодильного зберігання. За одну зміну тут можуть виготовляти близько 3 тисяч порцій, у команді працює 15 людей. Більшість обладнання Марія придбала завдяки грантам — у 2022 році залучила близько 24 програм підтримки, зокрема USAID та державні гранти.
Зараз “Нова кухня” поступово нарощує продажі по Україні через сайт, рекламу та постійних клієнтів, закуповує частину сировини у місцевих фермерів і планує подальшу автоматизацію; необхідне для наступного етапу обладнання Марія оцінює приблизно у 250 тисяч доларів.
Що радить Марія Бубнова зі свого досвіду
1. Якщо бізнес неможливо фізично врятувати, головним активом залишаються знання й досвід. У Маріуполі родина втратила фактично все виробництво і не перевозила стару модель на нове місце, а побудувала іншу. «Ми вивезли себе. І тому тут досвід і знання, які є при нас, поки ми живі, ми вже на такій платформі розбудовуємо зовсім новий бізнес».
2. На новому місці варто не копіювати старий бізнес, а заново продумати його логіку. У Маріуполі компанія працювала переважно з охолодженою та замороженою продукцією, а після переїзду перейшла на готові страви в реторт-пакетах, щоб продавати по всій Україні без холодної логістики.
3. Приміщення потрібно шукати під технологію виробництва, а не навпаки. Для Марії одним із ключових критеріїв була достатня потужність електромережі для автоклавів та іншого обладнання. «Я шукала місто з приміщенням під харчове виробництво, щоб я не робила ремонт, щоб була потужність по електриці».
4. Гранти можуть запустити виробництво, але будувати бізнес лише на них ризиковано. Частину критичного обладнання компанія мала отримати від USAID, однак після припинення програми залишилася без обладнання.
5. Новий бізнес не запускається одразу — потрібно закладати час і гроші на помилки. Після приїзду до Славутича в серпні 2023 року виробництво запустили лише у лютому 2024-го, а перші 600 літрів продукту довелося утилізувати під час тестування технології виробництва.
Віктор Левіт десятиліттями розвивав на Донеччині керамічний бізнес, зокрема заводи Zeus Ceramica та «Керамічні маси Донбасу». Підприємства працювали на італійських технологіях і складному промисловому обладнанні: окремі принтери для декорування плитки, 160-тонний прес, 120-метрова піч.
Після 2014 року компанія вже відновлювала виробництво власним коштом і продовжила інвестувати. Після повномасштабного вторгнення у Zeus Ceramica, за словами Левіта, було 10 ракетних влучань - завод повністю зруйнований, а «Керамічні маси Донбасу» - більш ніж наполовину. Загальні збитки бізнесмен оцінює приблизно у 40 мільйонів доларів.
Повністю релокувати таке виробництво компанія не змогла: у 2022 році вдалося відновити роботу заводу «Керамічні маси Донбасу» - і це лише 10% потужностей від того, який працював у Слов’янську, тоді як від Zeus Ceramica — фактично нічого. Саме перевезення частини обладнання зараз потребувало б 5-10 мільйонів гривень, а демонтаж і транспортування одного 160-тонного преса оцінювали у 250 тисяч євро.
Компанія намагалася придбати завод у Житомирській області, де вже була така важлива для виробництва піч, але не домовилася про ціну. Відновлення нового повноцінного заводу Віктор Левіт оцінює у 40-50 мільйонів євро. Крім техніки, бізнес втрачає і фахівців: працівники, яких роками навчали, зокрема в Італії, роз'їхалися й знайшли іншу роботу.
Віктор Левіт, власник заводу “Керамічні маси Донбасу”
Що радить Віктор Левіт зі свого досвіду
1. Чим довше відкладати релокацію великого виробництва, тим менше залишається того, що можна врятувати. Через відсутність державної підтримки важкій промисловості складно переїхати у інші міста.
2. Для важкої промисловості вартість переїзду може бути співмірною з новими інвестиціями. Тут недостатньо знайти тільки фуру: один прес на виробництві важить 160 тонн, а його демонтаж і перевезення оцінювали у 250 тисяч євро. «Лише на транспорт для перевезення частини обладнання потрібно витратити від 5 до 10 мільйонів гривень».
3. Нове приміщення має відповідати конкретній технології, інакше перевозити обладнання немає сенсу. Для керамічного виробництва критичною була 120-метрова піч, тому компанія шукала майданчик, де вона вже була.«Якщо печі немає, то все інше немає сенсу вивозити».
4. Втрата команди може бути такою ж незворотною, як втрата обладнання. Працівників Zeus Ceramica та «Керамічних мас» роками навчали складним технологіям, але після переїзду вони знайшли роботу в інших місцях. «У нас уже були цілі покоління людей, які працювали на цьому виробництві. А зараз вони всі виїхали й влаштувалися на нові місця».
5. Після 2014 року ризик великої війни варто було закладати в інвестиційні рішення.«Це була помилка. Я, принаймні, був би обережніший. Я більше боявся б війни й не думав би про такі великі інвестиції, які зробив після 2015 року».
Мирноградська лікарня через наближення фронту та постійні обстріли поступово вивезла з Донеччини найцінніше медичне обладнання - зокрема сучасний рентген, операційне та діагностичне оснащення — і частину команди. З лютого 2023 року вона працює у приміщенні колишньої Орининської райлікарні поблизу Кам’янця-Подільського, які кілька років не використовувалися й потребували капітального ремонту.
На відновлення головного корпусу витратили понад 20 мільйонів гривень: долучилися благодійники, місцеві підприємці та аграрії, Мирноградська військова адміністрація, сама лікарня та жителі громади. У Мирнограді в кращі роки працювало близько 600 людей, після релокації штат становить близько 130 працівників; частина лікарів переїхала з Донеччини, а медсестри та молодший персонал — переважно місцеві.
Основні напрямки лікарні - урологія та хірургія. Також працюють гінекологія та терапія. До закладу їдуть пацієнти не лише з Орининської громади, а й із сусідніх районів Хмельниччини та Чернівецької, Тернопільської й інших областей. Наразі релокована лікарня працює приблизно на 15-20% довоєнного масштабу, але тут вже створили нові робочі місця.
А ще Мирноградська лікарня закрила дефіцит медичних послуг для сільських громад, звідки раніше людям доводилося їхати по 50-200 кілометрів. У лікарні планують розширюватися і вже орендували два корпуси — для амбулаторії та стаціонару.
Як релоковані підприємства та бізнеси змінюють громади України
Громади розглядають релоковані підприємства не лише як нових платників податків. Це також робочі місця, замовлення для місцевих постачальників, нові мешканці та послуги, яких раніше могло не бути.
Наталя Гантімурова секретар Славутицької міської ради
Навіть одна людина запускає багато економічних процесів: користується доставкою, послугами, щось ремонтує. А якщо це підприємство, яке ще й наймає людей, це зменшує навантаження на службу зайнятості та місцевий бюджет. Економіка впливає на всі процеси життєдіяльності міста.
Славутич дуже радо приймає переселенців. Вони швидко інтегруються у громаду і беруть участь у різних заходах. Родина Бубнових - дуже активна: Марія входить до громадської ради при виконавчому комітеті та ради підприємців при міському голов
Анатолій Тимчук голова Староушицької ОТГ, яка прийняла Мирноградську лікарню
Я радий тому, що мав можливість бути дотичним до того, щоб у цю будівлю, яка перетворювалася просто на руїну, повернулася медицина. Тут багато років працювала досить хороша лікарня. І ось сюди знову повернулася медицина.
Відновили будівлю, зробили гарний ремонт, створили прекрасні умови, яких не в кожній лікарні навколо знайдеш. І весь лікарський склад на чолі з пані Ольгою, дуже крутою керівницею, менеджеркою, переїхав із зони бойових дій. Сьогодні та територія вже окупована, а вони тут приносять користь насамперед людям, тому що надають якісні медичні послуги. І це дуже важливо. Це найважливіше.
Інше питання, що збереглася будівля, вдихнули нове життя в цю територію, у цю будівлю. Місцеві люди, які раніше певний час працювали в тій лікарні санітарками, медичними сестрами, молодшим медичним або обслуговувальним персоналом, теж повернулися сюди, знайшли тут роботу. Це теж важливо. Такі установи такого рівня одразу підвищують привабливість території, громади
Анатолій Ковальський керівник благодійного фонду «CОС Штаб громадянської оборони»
Ми мусили завершити ремонт хоча б до такого стану, щоб лікарня могла розпочати роботу. До виконання робіт долучалися й місцеві жителі. Багато хто працював за символічну плату, тому що люди розуміли, що хочуть мати лікарню у своєму селі. Ми їм дуже вдячні.
Адже якби ми наймали підрядну організацію, проходили всі необхідні процедури, це затягнулося б надовго. І коштувало б зовсім інших грошей. Тому ми економили на всьому, на чому могли
Як підготувати бізнес до релокації і не втратити все - 5 порад від бізнес-консультанта
Олег Зубченко бізнес-консультант, експерт KSE Graduate Business School
1. Плануйте релокацію завчасно. Бізнесу варто мати кілька сценаріїв дій — що робити, якщо обстріли наближаються, коли пакувати обладнання, коли скорочувати виробництво і коли евакуювати команду. Якщо починати думати про переїзд уже в момент прямої загрози, часто рятувати доводиться вже не бізнес, а людей.
2. Обирайте нове місто під свого клієнта, а не лише за рівнем безпеки. Для виробництва важливі інфраструктура, логістика, площі й працівники. Для сервісного бізнесу — трафік, кількість людей, їхня купівельна спроможність і конкуренція. Безпечна локація ще не гарантує, що там буде попит.
3. Не намагайтеся вивезти все за будь-яку ціну. Транспортування, зберігання й повторний монтаж обладнання іноді коштують дорожче, ніж його заміна. Частина техніки може не підійти до нового приміщення або нової бізнес-моделі, тому спершу варто прорахувати, що справді має сенс перевозити.
4. Закладайте фінансовий резерв і не витрачайте весь бюджет на відкриття. Олег радить мати запас щонайменше близько 10% на подорожчання, курсові зміни й непередбачені витрати. Важливо також залишити гроші на зарплати, оренду та перші місяці роботи, коли стабільного доходу ще може не бути.
5. Збережіть те, що не можна вивезти фізично. Технологічні карти, бізнес-процеси, контакти постачальників, фінансові моделі, клієнтську базу та документи варто оцифрувати завчасно. Навіть якщо обладнання буде втрачено, ці напрацювання допоможуть швидше відновити бізнес на новому місці.
